На початку липня 2015 р. фонди музею поповнилися новими експонатами. Дві самвидавні збірки поетів-шістдесятників: Миколи Холодного «Крик з могили» та Василя Стуса «Веселий цвинтар» (Київ, 1970) довгий час зберігалися, як речові докази у архівно-кримінальній справі талановитої мисткині, активної громадської діячки, шістдесятниці, члена Української Гельсінської Групи та Спілки художників України, багатолітнього політв’язня брежнєвських таборів Стефанії Шабатури. Вже будучи важко хворою, пані Стефанія доручила історику Ользі Ігнатенко забрати збірки із архівно-кримінальної справи. Згодом дослідниця передала їх до музею.
Непримітні у простих картонних обкладинках, зшиті вручну аркуші вже пожовклого від часу паперу з машинописними текстами у далекому 1972 р. були серйозними речовими доказами «антирадянської діяльності». Збірку Миколи Холодного С. Шабатурі подарував на день народження 5.11.1970 р. ще один відомий шістдесятник Іван Гель, а «Веселий цвинтар» теж на початку 1970-х років передав художниці сам автор.
Вилучені вони були у помешканні С. Шабатури під час обшуку та арешту 12 січня 1972 р. Самі автори збірок теж були заарештовані – В. Стус 13 січня, а М. Холодний 20 лютого 1972 року. Обидва поети, які безстрашно наважилися критикувати радянську систему піддавалися психіатричній експертизі – ще одному жорстокому методу діяльності карально-репресивного апарату. Головним звинуваченням Миколи Холодного було, власне., написання збірки «Крик з могили». Іван Гель, дарчий напис, дата і підпис якого стоїть на титульній сторінці збірки М. Холодного, був заарештований 13 січня 1972 р. Для нього це вже був другий арешт. Щойно 1968 р. року він повернувся з трирічного ув’язнення у мордовських концтаборах.
Зберігання цих збірок стали складовою «злочину» 33-річної художниці, про що згадано під час виголошення вироку, коли «ім’ям Української Радянської Соціалістичної Республіки» 13 липня 1972 р. судовою колегією в кримінальних справах Львівського обласного суду Стефанію Шабатуру, визнано винною «у порушенні злочину передбаченого ст... 62. ч. І КК УРСР «антирадянська агітація та пропаганда» було засуджено до 5 років таборів та трьох років заслання.
Із вироку С. Шабатури:
«В 1970 – 1971 рр. Шабатура отримала в м. Києві від гр-на Стуса збірку віршів «Веселий цвинтар», в якій зводиться наклеп на існуючу дійсність, на існуючий державний та суспільний лад в нашій країні. Потім передала цю збірку для знайомства Осадчому, який в свою чергу передав її Чубаю. Чубай після знайомства зі збіркою повернув її Шабатурі і вона її зберігала у себе на квартирі»
«Осінню 1970 року Шабатура отримала в м. Львові від Геля, судимого за антирадянську пропаганду, збірку віршів антирадянського змісту «Крик з могили» автора Холодного, в якій містяться заклики до боротьби з радянською владою. Ознайомилася з нею і зберігала в своїй квартирі».
«Вина Шабатури у скоєнні зазначених вище злочинних дій, крім її пояснень, стверджується такими доказами:
- …Показами свідка Осадчого, що Шабатура передавала йому для ознайомлення збірку віршів «Веселий цвинтар», яку він передав Чубаю, а той повернув Шабатурі
- Показами свідка Геля, що в листопаді 1971 року він дійсно дав Шабатурі збірку віршів «Крик з могили»
При наведених обставинах судова колегія вважає, що вина Шабатури у скоєнні антирадянської агітації і пропаганди доведена і вчинений нею злочин кваліфікується за ст. 62 ч. І КК УРСР. При цьому колегія виходить з того, що Шабатура зберігала, переписувала і розповсюджувала літературу, листи та фотоапарат з метою підриву чи ослаблення радянської лади, шляхом поширення наклепницьких вигадок,що порочать радянський державний і суспільний лад. Про це свідчить зміст документів, які зберігала і розповсюджувала Шабатура».
Неодноразові згадки про ці збірки проходять сторінками кримінальних справ багатьох заарештованих у 1972 р. представників інакомислячої української інтелігенції. І це підтверджує факт неймовірного страху тоталітарної системи перед найменшим витоком непідконтрольної цензурі думки, яка так не узгоджувалася з офіційною пропагандою. Рецензії та відгуки, написані на замовлення КГБ, найчастіше звучать як смертний вирок авторові. Бажаючи догодити могутньому репресивному органу та партії експерти принижують митця, заперечуючи його талант й тавруючи пропагандистськими кліше ідейну ворожість його творів. Адже, з точки зору, офіційної лінії партії, небажання прислужитись комуністичній і партійній доцільності позбавляє твір найменшої художньої вартості і перетворює в звичайне «графоманство», неварте уваги широких мас «радянських людей». Та й хіба можна було допустити таку крамолу – написати чи навіть просто читати Стусову поезію, в якій СРСР названий «Рад-соц-конц-таборів союзом», в якому усе життя регламентоване партією, підконтрольне строгій цензурі, а людей намагаються перетворити в бездушних автоматів, позбавлених власної думки, які замість відпочинку грають у війну?
Ще один інакодумець, М. Холодний, наважився, «використовуючи націоналістичний словесний арсенал, підносити руку на дружбу українського і російського народів», а сучасний стан України змальовувати в «буржуазно-націоналістичному дусі», не сприймати «радянський лад з його ідеологією і суспільною мораллю», а найгірше «плекає надії на буржуазно-націоналістичне відродження України, виношує бредові ідеї проти існуючого ладу».
Відзив на збірку віршів М. Холодного «Крик з могили»
Від 3.ІІІ.1972 р.,автор відзиву – старший науковий співробітник інституту літератури ім... Т. Г. Шевченка АН УРСР, кандидат філологічний наук А. О. К.
«М. Холодний вважає себе представником сучасної української поезії, про що свідчить відповідний напис на титульній сторінці збірки, насправді його вірші нічого спільного з поезією не мають. Писанина Холодного позбавлена будь-якої поетичної вартості. Це вид графоманства, але графоманства особливого, ідейно ворожого і тому – небезпечного, шкідливого.
Збірка «Крик з моголи» має виразно антирадянське, антинародне спрямування, яке виявляється у викривленому, наклепницькому зображенні радянського ладу, трудового народу, його культури, політики комуністичної партії і радянського уряду. Для нього наша країна – могила: звідси і назва збірки – «Крик з могили». З усього, що дороге і святе для радянських людей, цей новоявленим «поет» іронізує, глузує, зубоскалить, у нашому житті він не бачить нічого хорошого, позитивного, і робить це свідомо. А натомість – в зображенні радянської дійсності вдається до наклепів, перекручень, інсинуацій, суцільного очорнительства».
Рецензія на збірку поезії «Веселий цвинтар» Василя Стуса
Написана 12.V.1972 р.,автор відзиву – старший науковий співробітник інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, кандидат філологічний наук, член СПУ А. А. К.
«Машинописна збірка В. Стуса «Веселий цвинтар» — це, власне, не збірка поезій, а збірка віршованих пасквілів на нашу радянську дійсність…
…Антирадянський характер більшості віршів збірки абсолютно ясний…
…З художнього боку вірші збірки В. Стуса «Веселий цвинтар» — це якась маячня, злобливе белькотання. А з громадського, політичного – це свідомий наклеп, очорнювання і оббріхування нашої радянської сучасності».
Авторські правки, автограф Івана Геля, каліграфічний почерк В. Стуса, який 29.10.1970 р. дописав ще два вірші на чистому аркуші, штампи вилучення для судово-медичної експертизи – варта уваги експозиційна вартість самвидавних збірок поезії.
Таке поповнення фондів має певне символічне значення, адже сталося це теж в першій половині липня, як і суд над С. Шабатурою 43 роки тому. Де ще ж зберігатися колись засудженій поезії, затаврованій експертами, зі штампами судово-медичної експертизи, як не у місці, де каралася жінка, яка її любила?
Біографія Стефанії Шабатури
Народилася С. Шабатура 5 листопада 1938 року в селі Іванє-Золоте (тепер Заліщицького району Тернопільської області). Рано втратила батька, який загинув на війні. Виховувала її мама Ганна, знана народна художниця і майстриня, від якої очевидно, й передався дочці талант. У 1961 р. закінчила художнє училище, а в 1967 р.– Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва за фахом художник-прикладник.
У 1960 – х рр... С. Шабатура брала активну участь у роботі львівського Клубу творчої молоді “Пролісок”, а також виготовленні та розповсюдженні самвидаву. Належала до когорти небайдужих молодих митців, роботи яких формою і змістовним наповненням так відрізнялися від соцреалізму. У її квартирі збиралися талановиті молоді люди на літературні вечори, альтернативні до офіційних радянських з їх задушливою атмосферою. Водночас займала активну громадську позицію, була співавтором і підписантом численних заяв, протестів, листів до вищого партійного керівництва на захист української культури та проти репресій інакодумців. Зокрема у 1970 р. разом із групою львівських письменників і художників виступила на захист Валентина Мороза.
Ув’язнена під час так званого «Великого покосу» — масових арештів української інтелігенції 12 січня 1972 року, невдовзі виключена зі Спілки художників. Зокрема їй інкримінували, розповсюдження самвидавних збірок «Веселий цвинтар» Василя Стуса, «Крик з могили» Миколи Холодного, статті Валентина Мороза «Серед снігів». Під час слідства перебувала у сумнозвісному слідчому ізоляторі Управління КГБ у Львівській області, широко відомому в народі як «тюрма на Лонцького».
12–13 липня 1972 року засуджена Львівським обласним судом за ст. 62 ч. 1 КК УРСР – проведення антирадянської агітації та пропаганди, до 5 років ув’язнення в таборах суворого режиму та 3 років заслання.
Каралася в жіночому таборі ЖХ-385/3-4 в селищі Барашево у Мордовії. Разом з своєю подругою Іриною Калинець, Надією Світличною, Іриною Сеник, Ніною Строкатою та іншими жінками-політв’язнями брала активну участь в акціях протесту, голодуваннях, домагалася статусу політв’язня, амністії для всіх в’язнів сумління, за що її неодноразово карали ШІЗО (штрафний ізолятор, карцер) і ПКТ (приміщення камерного типу). Усього на її долю випало 115 діб карцерів і півтора року ПКТ.
У таборі С. Шабатурі заборонялося малювати, у зв’язку з чим жінки-політв’язні на знак протесту оголошували голодування. Лише в 1974 р. одержала малярський набір. Наприкінці 1975 р. С. Шабатуру возили етапом до Львова на «перевиховання». 10 грудня 1975 р., у День прав людини, перебуваючи у львівському сізо КГБ, вона, як і в попередні роки, оголосила голодування в знак протесту проти порушень прав людини в СРСР. За таку непокору, одразу ж після повернення до табору, художниці оголосили акт про спалення 150 її малюнків та екслібрисів. «Крамольною» виявилася навіть літера «Ш» – підпис автора під малюнками, оскільки нагадувала тризуб. На знак протесту в лютому 1976 р. художниця відмовилася від примусової табірної роботи. За це її покарали карцером, а в квітні того ж року на півроку кинули до ПКТ.
Табірна адміністрація не одноразово погрожувала тендітній молодій жінці фізичною розправою за непокору у відстоюванні своїх людських і громадянських прав, участі у протестних акціях політв’язнів.
Заслання відбувала в с. Макушино Курганської обл. Працювала в художній майстерні при Будинку культури (оформлення наочної агітації). 2 грудня 1979 року повернулася до Львова. Рік перебувала під адміністративним наглядом. Як й інші політв’язні пройшла через відмову у прописці, мала проблеми з працевлаштуванням.
Наприкінці 1980-х рр... С. Шабатура активно поринає в національне відродження. Була активісткою Львівських організацій “Меморіал", Народного Руху України, брала участь у боротьбі за відродження катакомбної УГКЦ. Впродовж 1990—1995 рр. була депутатом Львівської міськради. З 1991 р. – голова Марійського товариства милосердя. Продовжувала займатися творчістю. Гобелени Стефанії Шабатури не раз експонувалися на виставках і були високо оцінені.
Реабілітована у 1994 р. У 1999 р. нагороджена Орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня. Указом Президента України від 8.11. 2006, як член УГГ, нагороджена орденом «За мужність» І ступеня.
Померла у Львові 17 грудня 2014 року у Львові після тривалої важкої недуги на 76 році життя.
---
Ірина Єзерська
