4 вересня у радянському концтаборі в с. Кучино Пермської області загинув один з найяскравіших українських поетів ХХ ст. Василь Стус.

У Національному музеї-меморіалі «Тюрма на Лонцького» зберігається самвидавна збірка поезій Василя Стуса. Виготовлена вона у Львові на початку 1990-хроків, коли придбати твори забороненого у радянський час автора було непросто. Передала збірку до музею з власного архіву Іванка Крип՚якевич-Димид, яка її й впорядкувала. Дарувальниця підписала: «Дар музею «Тюрма на Лонцького» від Іванки Крип՚якевич-Димид (ручно переписані мною вірші В. Стуса початок 90 р. ХХ ст.)».

Збірка складається з окремих нескріплених аркушів (63 арк., 59  з них машинописного тексту, 3 арк. — рукописних) у картонній обкладинці-папці. Формат А 5, розмір 21×14,7 см.

На форзаці обкладинки написано слова Василя Стуса: «Це вірші десяти-дванадцяти літ дороги. Легше було їх написати, ніж зберегти». В. Стус З передмови до «Палімпсестів».

Василь Стус (6.01.1938 – 4.09.1985) – український поет, перекладач, публіцист, критик, учасник руху шістдесятників та правозахисного руху. Політичний в’язень (1972–1979, 1980–1985).

Закінчив у м. Сталіно (тепер Донецьк) історико-філологічний факультет Сталінського педінституту (спеціальність – «Українська мова та література»). Працював вчителем української мови та літератури, літературним редактором газети «Социалистический Донбасс». У 1963 р. став аспірантом Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР. Відрахований з аспірантури після того, як під час  прем’єри фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» в кінотеатрі «Україна» у Києві 4 вересня 1965 р. разом із В. Чорноволом та І. Дзюбою взяв участь в акції протесту проти арештів української інтелігенції. Офіційні видавництва відмовлялися публікувати збірки поетичних творів Стуса. У 1970 р. збірка «Зимові дерева» побачила світ у видавництві «Література і мистецтво» у Бельгії. Щоб утримувати сім’ю змушений був працювати чорноробом.

1965 – 1971 рр. працював над літературознавчим дослідженням «Феномен доби» про творчість П. Тичини та «Зникоме розцвітання» про творчість В. Свідзінського, писав критичні статті, активно перекладав Р.М. Рільке, І. В. Гете, Б. Брехта, Ф. Г. Лорку, П. Целяна, німецьких експресіоністів.

Займався активною правозахисною роботою, писав листи, заяви та звернення до вищих партійних та радянських органів на захист прав людини та свободи слова.

Арештований 13.01.1972 р. і 7.09.1972 р. засуджений Київським обласним судом за ст. 62 ч. 1  КК УРСР «антирадянська агітація та пропаганда» на 5 років таборів суворого режиму й 3 років заслання. У травні 1972 року над ним проведено психіатричну експертизу з метою морального тиску. Під час слідства створив поетичну збірку «Час творчості», до якої увійшло приблизно 300 віршів і понад 200 перекладів Гете. Ув’язнення відбував у таборі у Мордовії. Попри погіршення стану здоров’я  активно боровся проти свавілля табірної адміністрації, надання статусу політичного в’язня. 15 липня 1976 р. зрікся радянського громадянства.

У Мордовії створив збірку віршів «Палімпсести», перекладав Рільке («Сонети до Орфея»). Внаслідок обшуків та табірних репресій значна частина його творів та перекладів була втрачена. Намагався врятувати якомога більше творів переславши в листах до дружини, а також шляхом запам’ятовування табірними товаришами.

Заслання відбував з 1977 р. у Магаданській області, працював у золотодобувній штольні. Змушений був жити в гуртожитку з кримінальними злочинцями, проти В. Стуса застосовували різноманітні провокації та публічні цькування. Лише після голодування йому надали відпустку для того, щоб поїхав у Донецьк попрощатися з помираючим батьком.

За короткий час на волі став членом УГГ. За активну правозахисну діяльність знову заарештований 14.05.1980 р. і засуджений за ст. 62. КК УРСР на 10 років таборів суворого режиму та 5 років заслання. Другий термін відбував у концтаборі в с. Кучино Пермської області. Написав приблизно 250 віршів верлібром і зробив 250 перекладів для збірки «Птах душі», однак твори були конфісковані табірною адміністрацією. Зумів передати на волю текст «З таборового зошита», який згодом було опубліковано на Заході. Під час другого ув’язнення розпочав запеклу боротьбу із сваволею табірної адміністрації, голодував 18 діб, отримав річне утримання в одиночній камері. 28.08.1985 р. вчергове Стуса кинули до карцера, де важкохворий поет оголосив голодування «до кінця». Загинув за загадкових обставин вночі з 3 на 4 вересня 1985 року. 19 листопада 1989 р. його прах разом із тілами загиблих в радянських таборах О. Тихого та Ю. Литвина було перепоховано у Києві на Байковому кладовищі.

Посмертно нагороджений: Державна премія ім. Т. Шевченка (1991), орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (1997), Герой України (2005).

У незалежній Україні перше академічне видання творів Василя Стуса вийшло впродовж 1994–1999 рр. у 6 томах, 9 книгах. Підготувала їх редакційна колегія очолена його товаришкою та однодумицею Михайлиною Коцюбинською. З тих пір вийшло чимало видань та   праць присвячених Василеві Стусові, його твори вивчаються у школі. Неймовірно талановитий поет та перекладач заслужено відкривається українському читачеві.

Ірина Єзерська-Вдовенко