Масові розстріли 1941 | Тюрма на Лонцького
Архів » Масові розстріли 1941

Масові розстріли 1941

22 червня 1941 р. розпочалася німецько-радянська війна. Актуальним питанням для радянської влади постала проблема переповнення в’язниць політичними в’язнями. Особливо це стосувалося тюрем прифронтової зони, зокрема й у Львові.

Тут було три в’язниці: № 1 – на Лонцького, № 2 – Замарстинівська та № 4 – Бриґідки. Тюрма № 3 перебувала у замку м. Золочева за бл. 70 км від Львова – сюди відправляли в’язнів коли львівські тюрми були переповнені (у тюрмі на Лонцького при ліміті 1500 осіб перебувало 3 638 в’язнів). У тюрмах Львівщини станом на 22 червня 1941 р. було 5 424 в’язні.

Негайними офіційними заходами у вирішенні проблеми переповнення в’язниць стали наказ № 2445/М наркома державної безпеки В. М. Меркулова від 23 червня 1941 р. та наказ начальника тюремного управління НКВД УРСР капітана державної безпеки Філіппова від 23 червня 1941 р. У першому документі йшлося про терміновий облік усіх в’язнів у тюрмах та розподіл на тих, що підлягають депортації в ІТЛ [від рос. Исправительно-трудовые лагеря], і тих, кого необхідно розстріляти (це завдання покладалося на місцеве керівництво НКҐБ). У другому документі йшлося про евакуацію в’язнів, до нього додавався «План евакуації», згідно якого депортації з Львівської області підлягало 5 000 в’язнів. Для цього виділялося 204 вагони. Проте евакуювали лише 1 822 в’язнів із 5 000 запланованих. 3 602 в’язні залишилось у тюрмах Львова.

Переглянути розстрільні списки

Самі ж екзекуції розпочалися 22 червня – розстріляно засуджених до смертної кари (108 осіб). Із проміжного звіту начальника тюремного відділення УНКВД Львівської області Лермана відомо, що станом на 24 червня у тюрмах Львова та Золочева було розстріляно 2072 особи, а 26 червня затвердили розстрільні списки – ще 2068 осіб, що підлягали знищенню. Їх розстріляли протягом 24-28 червня. Таким чином у Львівській області було розстріляно 4140 в’язнів. Близько півтисячі осіб було заарештовано протягом 22-28 червня, коли тривали розстріли. У доповідній Лермана йшлося про те, що тюремні документи на нових в’язнів належним чином не оформлювали. У більшості випадків навіть не викладали звинувачень, проте упевнено називали в’язнів причетними до ОУН, шпигунами, диверсантами, тобто особами, що підлягають розстрілу. Зокрема у тюрмі на Лонцького було розстріляно 1681 особу, що складає 42 % від усіх розстріляних в’язнів Львова. Загалом у тюрмах України на початку німецько-радянської війни протягом кінця червня – початку липня 1941 р. радянською владою було знищено близько 24 тисяч політичних в’язнів.

Спочатку в’язнів розстрілювали у звичний для практики НКВД спосіб: індивідуальні у спецкамерах пострілом у потилицю. Коли наближався фронт, а плани не було виконано – розстрілювали масово: зганяли в’язнів до камер підвалів та через дверцята для передачі їжі стріляли з автоматичної зброї. А в останні дні перебування НКВД у тюрмах кидали до камер гранати, або відкривали двері камер, в’язні виходили в коридор, гадаючи, що їх звільняють, та в цей момент їх розстрілювали з автоматичної зброї.

Трупи вивозили вантажівками та ховали у спец місцях, котрі сьогодні поступово відкриваються археологами. Проте в останні дні перебування у містах співробітники НКВД, поспішаючи, ховали знищених у подвір’ях та підвалах тюрем. У зовнішньому дворі тюрми на Лонцького було поховано близько 700 осіб. Трупи були залиті гашеним вапном (щоб пришвидчити процес розкладання) та на частині могил посаджено молоді дерева. Згодом розкопки цих гекатомб стали матеріалом для нацистської антирадянської пропаганди.

Сьогодні відомі лише 747 імен розстріляних у тюрмі на Лонцького в кінці червня 1941 р. Серед них було 509 українців, що складає 67 %, 177 поляків — 23,3 %, 53 євреїв – 7 %, 11 росіян – 1,5 % та 7 осіб інших національностей – 0,9 %.

Серед розстріляних умовно виділяємо три вікові категорії. Перша категорія – це люди до 30-ти років включно, друга – від 31 до 59 років, третя – 60 років та більше. Таким чином, до першої категорії належить 359 осіб, що становить 47 % від загальної кількості (757 осіб); до другої категорії – 376 – 50 %; до третьої – 21 – 3 %. Одна особа (Томаш Яблонський, заарештований 6 червня 1941 р. та засуджений за ст. карного кодексу [далі – КК] УРСР № 54 п. 10 до 6 років ІТЛ) є виключена автором статті з цього списку, оскільки дата народження не вказана. Серед осіб першої вікової категорії було двоє неповнолітніх (до кримінальної відповідальності за політичні злочини у СРСР притягали з 12-ти років) поляків: 14-літній Хіль Кароль Станіславович, звинувачений за ст. 54 п. 2, 6, 11 КК УРСР, та 13-річний Марциховський Вітольд Степанович, звинувачений за ст. 19 та 54 п. 2 та 11. Найстаршим серед жертв був 78-річний українець Мишогриб Ілля Федорович, звинувачений за ст. 54 п. 10 КК УРСР.

Серед розстріляних до 30-ти років було 249 українців, що становить 69,4 % від загальної кількості цієї вікової категорії (359 осіб); 84 поляки – 23,4 %, 14 євреїв 3,9 %, 9 росіян – 2,5 % та представників інших національностей – 3 особи (0,8 %). У другій віковій категорії було 248 українців (66 %), 86 поляків (22,9 %), 36 євреїв (9,6 %), 2 росіян (0,5 %) та інших – 4 особи (1 %). У третій – 12 українців (57,1 %), 6 поляків (28,6 %) та 3 єврея (14,3 %).

Таким чином у кількісному та віковому співвідношенні більшість розстріляних складали українці. Кількісно перша категорія людей (віком до 30-ти років – молодь) поступається другій (віком від 30 до 60-ти років – люди середнього віку) лише на 3 %.

Кадри з німецького кіножурналу Wochenschau, що засвідчують стан «Тюрми на Лонцького» після відходу радянської армії зі Львова.